| Легенда про святий Граале |
|
В основі легенди про Святий Граале лежить незакінчений лицарський роман Кретьена де Труа «Персифаль, або Повість про Граале» (XII століття), написаний у віршованій формі й складається з 9234 віршів. У християнській іконографії Граалем називають Святу чашу, з якої причащалися учні ісус Христа на Таємній вечері. Пошуки Святого Грааля були однієї із цілей хрестових походів на Святу землю
Серед безлічі легенд про Чашу Грааля є од-на, досить цікава. Відповідно до легенди, Святий Грааль представляє з-бій Чашу, вирізану із цільного ку-ска смарагда. Ця чаша - символиче-ский джерело життя й безсмертя, достатку й родючості. Та ж леген-так говорить, що, коли заколотний архан-гел Люцифер був скинуть арханге-лом Михайлом, величезний смарагд, го-ревший у нього в чолі, відділився й упав на Землю. Вірні Богові ангели подобра-чи його й вирізали з нього чашу Грааль перебував у земному раї, по-ка Адам і Ева не були вигнані звідти. Подальша його доля залишалася не-відомої. поки, через багато років, його не підібрав Сиф з роду Еноха. На ньому слід Грааля знову губиться на неяк-до тисяч років. Наступного разу чаша з'явилася в часи правління пануючи Соломона й була подарована їм цариці Савской. Пройшло чимало часу, пре-жде чим Грааль потрапив до Никодима, а від нього - до Йосипа Аримафейскому. Із цього моменту починається « публич-ная» життя Грааля. Під час Таємної вечері, що проходила в будинку в Йосипа Аримафейекого, Ісус використовував ча-шу, щоб освятити хліб і вино. Коли Ісус був арештований, будинок Йосипа Аримафейекого розграбували, і все його майно перейшло до прокуратора Іудеї Понтію Пілатові. Після розп'яття Христа Йосип Аримафейский прийшов до Пілата із проханням віддати тіло Ісуса для поховання. Пілат, у всім следо-вавший радам дружини, що бачила віщі сни, виконав його прохання й по соб-ственной ініціативі повернув йому чашу (дружина веліла йому не залишати собі ні-чого з того, чого стосувався руками назаретянин). Чаша була використана, що-би зібрати воду й кров, що сочилася з ран Христа. РЕЗУЛЬТАТ ГРААЛЯ Після смерті Ісуса сліди Грааля те-ряются. Змучений переслідуваннями Йосип Аримафейский відправився з малюками в далекі мандрівки, при-вистачивши із собою знамениту Туринскую плащаницю (лляне полотно, у до-торое було загорнене тіло Ісуса) і Святий Грааль. У своїх скитаниях Йосип добрався до північної Європи, де, послухам, знайшов притулок у дру-идов. У кельтській традиції істота-вала своя версія Грааля: казан, у кото-ром богиня Керидвен змішувала для героїв зілля безсмертя - мед мудро-сти й натхнення. Справа в тому, що ге-рої нордических саг не вмирали, а, по-лучив рану, відступали в якийсь замок на мрячній скелі, де чудесним обра-зом зцілялися (аналогом цього замка в легендах циклу про короля Артурі став острів мертвих Авалон). Починаючи із цього моменту, доля Святого Грааля обкутана таємницею і яв-ляется предметом домислів і фанта-зий. Святий Грааль неодноразово упо-минается в Артуриане, у зв'язку з коро-лем Артуром, королевою Гвиневрой, Ланселотом, чарівником Мерлином і таємничим Авалоном, і оточений історіями про великі чудеса, сверше-ниях і пророцтвах. Хрестоносці безуспішно розшукували його у Святій землі. Про його виявлення неоднократ-але заявляли алхіміки й каббалисти. По одній з легенд, Святий Грааль був вознесенський на небеса, щоб ніколи більше не повернутися на Землю І ВСЕ-ТАКИ СМАРАГД Якщо залишити осторонь легенду про па-дении Люцифера й «сяючому изумру-де», що горели в нього в чолі («Як упав ти з неба, зоряниця, син зорі» [Книга Исайи 14,12]), те проста логіка гово-рит нам, що Ісус навряд чи міг исполь-зовать під час Таємної вечері « драго-коштовну чашу, виготовлену з мета-ного смарагда». Швидше за все, це б-ла набагато більше проста чаша, возмож-але, із золота, срібла, іншого металу або дерева. Однак релігійні й ма-гические традиції іудейської й христі-анской религий, а слідом за ними й езоте-рические, алхимические й общемагиче-ские практики завзято наполягають на з-умрудном характері Грааля. Так чому ж смарагд? Відповідь, поза всяким сумнівом, варто шукати в самому камені. «Пет кольору прият-її, - говорить Плиний Старший у сво-їй «Природної історії», - чим колір смарагда. І як ні гарний зелений трави й листів, колір смарагда кратний перевершує його, і немає йому рівних». Чистий зелений колір смарагда олице-творяет сили природи й символізує мудрість, духовність, натхнення й таємні знання. «Пророки пройшло-го, провидці, що вміли підняти за-ваги майбутнього, перш ніж провіщати, клали під мову смарагд», - рассказива-ет відомий дослідник езотерики Віктор-Емиль Мишле. Смарагд відомий людині з незапа-м'ятних часів. У Верхньому Єгипті ще в XX столітті до н.е. існували смарагд-ні рудники, що розроблялися ну-бійськими рабами. Смарагд був одним з каменів наперсника Аарона й распо-лагался прямо напроти серця. Яскраво- зелений колір цього каменю - це колір вага-ни, відродження, надії й возрожде-ния з відтінками краси, духовності, доброти й, звичайно, любові. Тому немає нічого дивного в тім, що легендою для Святого Грааля було ви-брано не золото, не срібло й не інші дорогоцінні метали, а саме цей ювелірний камінь, що несе надію, любов і відродження
ВІЧНА ЛЕГЕНДА Усе, що оточує Святий Грааль, стає легендою. І хоча весь-ма імовірно, що чаша ця була знищена або безповоротно втрачена незабаром після Таємницею ве-чери, для багатьох істота-вание Святого Грааля не вимагає підтвердження. Легенда про Святий Граале подпитивала Хрестові походи (пошуки Святого Грааля були одним з перед-балок для початку священної війни проти невірних). Для алхіміків Святий Грааль був цим-волом філософського каменю, історія про нього й донині займає чимало розумів. Що ж, що блискає изу- м руд пер в ородно-зел е н ого кольору зі ста сорока чотирма кутами цілком гідне оли-цетворять прагнення че-ловечества до досконалості й безсмертя На сьогоднішній день немає доказів існування изу-мрудов такого розміру, щоб з одного цільного шматка мож-але було вирізати Святий Грааль або Смарагдову скрижаль Зі смарагдів, що дійшли до нас, минулого варто згадати Девонширский смарагд вагою 1350 карат, Генуезский смарагд в 1125 карат, смарагд Миколи Другого розміром 13 на 15,5 сантиметрів і смарагд австрійської корони вагою 932 карата При цьому багато класиків (Теофраст, Геродот і Плиний , згадує смарагд у чотири зцг лікті в довжину й три завширшки, подарований царем вавилонським фараонові; Приймаючи але увага', що довжина єгипетського ліктів становила 45 сантиметрів, легко розрахувати щирі розміри каменю. Цей же автор оповідає про велику колону, виконаної із цільного шматка смарагда, установленої в храмі Геракла в Тирі, що він бачив на власні очі, і про іншу колону висотою дев'ять ліктів (4 метри), на якій був вирізаний лик єгипетського божества Сераписа. У храмі Амона стояв обеліск, складений чотирма рядами смарагдів разме-ром сорок ліктів у висоту на чотири завширшки (це вісімнадцять метрів на метр вісімдесят!). Жоден із цих колосів не дожив до наших днів. Тому зрозуміти, де закінчується правда й починається вими-сіл, не представляється можливим. І все-таки, будемо вірити, що в минулому зустрічалися воістину біль-шие смарагди Зі смарагдами зв'язане німа-ло темних історій. Гарним прикладом тому служить ка-мень, піднесений у дарунок Пресвятій Діві Аточской, покровительці міста Мадрид. У книзі Бальтсаара Грасиана «Магічні камені» розповідається, що на шиї в статуї Пресвятої Діви «висить смарагд величезної ціни, що перемінив чимало відомих власників, кожний з кото-рих умер дурний або країн-ний смертю. Серед інших, смарагд належав импе-ратрице Австрії Єлизаветі, життя якої була бесконеч-ним кошмаром |
